Віку, зжитого не так,
Скалки від душі в’язниці
Я швиргаю на верстак
Із книжкової полиці.
Щоб слюсарний молоток
І зазубрені зубила
Зломи збили всі в жмуток,
Що недоля роздробила.
Молотом я паровим
День при дні кувати ладен,
Знов щоб аркуш став живим
Без кровоточивих саден.
_
Жизни, прожитой не так,
Все обрезки и осколки
Я кидаю на верстак,
Собирая с книжной полки.
Чтоб слесарным молотком
И зазубренным зубилом
Сбить в один тяжелый ком
Все, что жизнь разъединила,
Чтобы молот паровой
Утюгом разгладил за день,
Превратил бы в лист живой
Без кровоточащих ссадин.
