«Ох, Сєня, Сєня»
Здавався він «кролем» таким хорошим,
Ще й за народ хотів у лоба кулю.
Насправді ж Сєня любить тільки гроші
І розлюбив вже навіть свою Юлю.
Від крісла він ступитися не хоче,
Немов чекає слова шоко-Пєті,
Який йому щось тихо пробурмоче
І дасть мільярд, завернутий в «конхвєті».
«Ох, Сєня, Сєня», – скаже «лєгітімний»,
Який шукає щастя у Ростові, –
«Для мене це вопрос такий інтімний,
Но ми с тобой є братьями по крові!
І ти, і я мільярди розікрали
У тих хохлов наївних, як котята.
Вони мене із Києва прогнали,
Та в них є шиш, а в мене гроші, хата...»
І шоко-Пєтя теж нічим не кращий,
В кишені гроші пхає, як і Сєня,
Як не мільярд з бюджету тихо «стащить»,
То хоч «конхвєт» продасть добрячу жменю.
А ми за них тоді голосували,
Коли народ згубили на Майдані.
Якби ж ми їм ту «кулю в лоба» дали,
То інші вже б не крали в нас останнє.
