13.02.2011 20:30

-

3602

4 | 4

 © Ігор Волощук

Розмова з сином

Маленький хлопчик, бiле мишеня, 

Моя бджола, моя комаха... 

Так називав тебе в дитинствi я, 

Коли сердився ти, а iнодi i плакав. 

 

Та час бiжить, ти пiдростаєш, син, 

А я далеко, я не бачу цього 

I як святе щось, бережу твої листи, 

Серед набридлого менi, серед чужого. 

 

Тi клаптики паперу клею на стiнi, 

I коли важко, перечитую iх знову 

I згадую найкращi нашi днi, 

Це я вiдверто, ви повipте слову. 

 

Вдивляюь в очi, де на фото ти 

I ця знайома, чарiвна усмiшка, 

О, Боже мiй, мої роки... 

Ви повертаєтись iз нашими дiтьми. 

 

Невже це так, невже це може бути, 

Як i ранiше у дитинствi ми 

I скiльки раз доводилося чути - 

Це все пройшло, не повернуть роки. 

 

Життя мудрiше i складнiше, чим здaється, 

Жорстоке воно часом, саме так, 

Але дитинства лiто повернеться... 

Поглянь на сина ти в його очах. 

 

Нам випала не краща доля, 

В коловоротi ми великих змiн, 

Серед кар`єр, грошей, брехнi i горя, 

Для мене головне, вiдверто - вiн. 

 

Так, сину мiй, моя ти плоть i кров, 

Заради тебе, я поїхав на чужину, 

За океаном щастя не знайшов, 

Коли набридне, я усе це кину. 

 

Так, час прийде, ми будем повертати 

У рiдний край, у рідную країну, 

Де нас чекають матерi,дружини, 

Ну i звичайно, ти мiй сину. 

 

В нас буде час iще поговорити, 

Так довго ми, на жаль, не розмовляли 

I хай Господь усiм батькам простить, 

За те, що ви без нас попiдростали. 

 

I нiч прийде до нашого вiкна, 

Загляне мiсяць у мою домiвку 

I довго батько з сином розмовлятимуть, 

Неначебто прокручуючи плiвку... 

 

Ну щож, мiй син, хай доля розцвiтає, 

Щасти тобi в життєвiй цiй дорозi, 

Нещастя, негаразди обминають, 

Охорони тебе, помилуй Боже! 

 

Маленький хлопчик, бiле мишеня, 

Моя бджола, моя комаха... 

Так будеш називать своє дитя, 

Коли прийде твiй час, - мiй Сiромаха. 

 

Буенос Айрес (Аргентина), 1997 р.