Розмова з сином
Моя бджола, моя комаха...
Так називав тебе в дитинствi я,
Коли сердився ти, а iнодi i плакав.
Та час бiжить, ти пiдростаєш, син,
А я далеко, я не бачу цього
I як святе щось, бережу твої листи,
Серед набридлого менi, серед чужого.
Тi клаптики паперу клею на стiнi,
I коли важко, перечитую iх знову
I згадую найкращi нашi днi,
Це я вiдверто, ви повipте слову.
Вдивляюь в очi, де на фото ти
I ця знайома, чарiвна усмiшка,
О, Боже мiй, мої роки...
Ви повертаєтись iз нашими дiтьми.
Невже це так, невже це може бути,
Як i ранiше у дитинствi ми
I скiльки раз доводилося чути -
Це все пройшло, не повернуть роки.
Життя мудрiше i складнiше, чим здaється,
Жорстоке воно часом, саме так,
Але дитинства лiто повернеться...
Поглянь на сина ти в його очах.
Нам випала не краща доля,
В коловоротi ми великих змiн,
Серед кар`єр, грошей, брехнi i горя,
Для мене головне, вiдверто - вiн.
Так, сину мiй, моя ти плоть i кров,
Заради тебе, я поїхав на чужину,
За океаном щастя не знайшов,
Коли набридне, я усе це кину.
Так, час прийде, ми будем повертати
У рiдний край, у рідную країну,
Де нас чекають матерi,дружини,
Ну i звичайно, ти мiй сину.
В нас буде час iще поговорити,
Так довго ми, на жаль, не розмовляли
I хай Господь усiм батькам простить,
За те, що ви без нас попiдростали.
I нiч прийде до нашого вiкна,
Загляне мiсяць у мою домiвку
I довго батько з сином розмовлятимуть,
Неначебто прокручуючи плiвку...
Ну щож, мiй син, хай доля розцвiтає,
Щасти тобi в життєвiй цiй дорозi,
Нещастя, негаразди обминають,
Охорони тебе, помилуй Боже!
Маленький хлопчик, бiле мишеня,
Моя бджола, моя комаха...
Так будеш називать своє дитя,
Коли прийде твiй час, - мiй Сiромаха.
Буенос Айрес (Аргентина), 1997 р.
