Біля межі...
І що ж чоловіку робити,
Коли утомився жити,
Коли вже дорослі діти
І сил немає терпіти
Такі довжелезні ночі,
І те, що не бачать очі,
І те, що тіло німіє,
І серце ізнову ниє.
Тоді чоловік прохає:
«Візьміть же мене, благаю,
Туди, де смерті немає,
Туди, де перебувають
Кохана, й сестра, і друзі.
Ох, я знемагаю в тузі…
Так хочу усіх зустріти,
Із ними поговорити,
Про все, що було, згадати…
Ой, хто це там, біля хати?
В косі кучерявій стрічка…
Яка ж ти гарна, Марічко!
Здрастуй!..»
Харків, Березень 2016 р
