Не лишай мене
Мокрі котики на вербі
Аж зіщулились від дощу.
Хто я,
Хто я таки тобі,
Ну скажи – прошу.
Зачепилась за сосни синь,
Синім труночком розлилась.
На мені – твоя світла тінь
І відтінок фраз.
Ти Петрарка мій і Шекспір,
Рафаель мій і мій Моне.
Я люблю тебе більш від гір,
