04.04.2016 21:46
для всіх
137
    
  2 | 2  
 © Наталия Яценко-Мельник

У спогадах злітаю по-під хмари

У спогадах злітаю по-під хмари

В яскравих спалахах своїх думок.

Можливо, ти мене не пам’ятаєш, 

А може, все лиш маревом було.


Плин часу невблаганний і невпинний, 

Та я тобі змалюю мить оцю:

Тремтіння наших рук, як павутинок, 

Від подиху з кватирки вітерцю.


Застиглі сльози в віях—чорній рамці.

Коли останній спалах зір затих, 

Та блиск очей, немов у лихоманці, 

І шепіт губ, гарячих і сухих.


Той мимовільний подив рано вранці, 

Як ніч, зібгавши саван свій, пішла, 

Мереживо, ввостаннє, з наших пальців, 

І невимовна туга: «Прощавай!»


Ми підневільні пані-долі бранці.

Хай як пекло вогнем жалю нутро, 

Та…ти пішов у даль самотнім старцем, 

А я пішла у чорний склеп метро…


А нині я тебе зустріла… Знаєш, 

Я не помітила на скронях сивину…

Так, так, авжеж, мене не пам’ятаєш, 

Чому ж тоді здригнувшись, озирнувсь?



2008

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 16.10.2016 18:00  Каранда Галина => © 

 20.04.2016 13:17  Георгій Грищенко => © 

Гарно написано. Натхнення Вам!

 07.04.2016 11:41  Світлана Рачинська => © 

Дуже проникливо. Написано серцем. І ним сприйнято! Дякую!

 06.04.2016 21:28  Олійник Володимир Ів... => © 

Ух! Мороз по шкірі пішов.За такий вірш від мене оплески .Браво,Наталочко.