Буревій
Упало небо, чорними крильми
Обняло місто невимовним жахом,
Здавалося, що – крок один до краху,
Більш не здолати вічної пітьми.
Затерпла тиша, звуки - нітелень,
В передчутті руйнацій буревію
Упали тимчасово в летаргію,
На ніч воронячу змінився день.
Немов шуліка, хижий ураган
Накинувся на люд, як на куріпок,
Застиг в очах тривожний страху зліпок,
Коли стрімкий і злющий вітрюган
Зривав шапками із хатин дахи,
Грудьми у вікна рвався, щоб впустили,
Осатаніло набирався сили,
Як трісками, стовпами слав шляхи.
Стихія блискавично пронеслась
По передмістю, трохи злагідніла,
Напившись ляком жадно-зголодніло.
Пролилось світло раптом звідкілясь.
Як склався кажановий розмах крил,
Вспокоївся і буревій зухвалий,
Від пережитого природа оживала,
Наліт зчищала вражень, наче пил.
