Я нині знов у сповідальні
В гранітній келії стою,
Звершили путь дороги дальні,
Ще зовсім трохи – і в раю.
Я помилково, не з привички
Лункі ключі джерел гірських
За всемогутні мав відмички,
Бо відрізнити їх не зміг.
Стежки здолавши незнайомі,
Я в дім віршів зайшов вночі.
Було так тихо в мертвім домі,
Пітьма – ні лампи ні свічі.
Я зошит свій в кімнату темну
Поклав і вийшов за поріг.
Я в дім віршів зайшов таємно,
Тому лишитися не міг.
Як рідний край слабим і кволим
Хліб-сіллю стріне на путі,
Я зі своїм душевним болем
Ввійду в той дім. Лише тоді.
_
Я нынче вновь в исповедальне,
Я в келье каменной стою
В моем пути, в дороге дальней
На полпути – почти в раю.
Ошибкой, а не по привычке
Я принял горные ключи
За всемогущие отмычки,
Их от ключей не отличил.
Дорогой трудной, незнакомой
Я в дом стихов вошел в ночи.
Так тихо было в мертвом доме,
Темно – ни лампы, ни свечи.
Я положил на стол тетрадку
И молча вышел за порог.
Я в дом стихов входил украдкой
И сделать иначе не мог.
Я подожду, пока хлеб-солью
Меня не встретят города,
И со своей душевной болью
Я в города войду тогда.
