Дзвони
бо затужили дзвони, затужили!
І заридали дзвони, загули! –
це ж там за браму хлопців провели.
(Ліна Костенко
Маруся Чурай
історичний роман у віршах
Сповідь
Розділ III.
Дзвони. Дзвони!
Дзвонять дзвони, бо біда настала!
Рідна ненька-Батьківщина
синів поховала.
Як зростали ті хлоп’ята
дбала, доглядала,
Не жаліла срібла-злата,
смачним пригощала.
Серед будня і на свято
дари дарувала,
Розганяла темні хмари,
сни оберігала.
Та набігли чорні хмари
звідки не чекала.
Днину білу, юні душі
темна ніч здолала.
Дзвонить в дзвони Україна,
плаче над тілами.
Біль від втрати соколиків
серце рве шматками.
А кати все знай сміються,
зброєю грюкочуть,
Волю неньці незалежній
лишити не хочуть,
Ще й за вкраденую землю
між собою б’ються,
А нехай же вони в пеклі
смолою заллються.
І взмолився люд всесвітній:
«Та невже ж ви камінь?
Вас же мати породила,
а не бісів пламінь!»
Дзвонить в дзвони Україна,
народ підіймає,
Бо немає гірше лиха,
хто дітей ховає.
Херсон, 21.01.2015
