Колоски із сонця
Спадали з сонця соняшні обличчя на долоні –
Букети променів ясних…
Їх свіжістю я омивав волосся скроні,
І клекіт серця, мов застиг…
Я ніжив щічки золотистим милом
В чарівному, джерельному ставу небес…
Я коси сяйва жовтого тягав і відчував прекрасну силу,
Яка вела ліловою стежиною в краї чудес.
Там ніжний вітер щебетав пісні,
Пливли фіалки неба увісні,
А я лежав на хмарах і вбирав проміння, наче грона…
Зогріли душу колоски із поля сонця, пестячи легкі долоні.