Про мову...
з рубрики / циклу «життя»
У суботу їздив в Київ віршів почитати
Тай зайшов собі поїсти у «Пузатій хаті».
Назбирав на тацю їжу, до каси прямую
А животик так муркоче, насолоду чує.
Іноземці попереду, таці у руках
Поки хліба собі брали, хтось на їх місцях.
Лізуть інші побратими нахабно без черги,
А китайцям нема ходу, знахабніли негри!
Я людина хоч проста і не «ресторанна»
Та культуру знаю теж: «Плиз», кажу старанно.
Він стоїть немов би стовб, тільки піт біліє.
Проходітє, говорю. Й так не розуміє!
Він на мене як баран лупа на ворота
Хоча що я з нього хочу, він «чужа істота».
Ну і довго ми іще будем так стояти?!
Йдіть вперед, кажу йому. Почав нервувати…
Ледь кивнувши, посміхнувся, а тоді і каже:
Щиро дякую Вам пане. Черга ледь не ляже.
Сів за стіл, жував і думав: як же це вражає,
Іноземці люблять мову, свої зневажають!
