Всі люди, мов берези
Й нема таких, котрі без чорних плям.
Бо ми усі посипали в житті поганого не грам.
Є лиш поміж дерев світліші,
Так само між людей і є святіші,
Однак не має на Землі святих.
З нас кожен витворив свій гріх.
Голодний ангел в думах злих
І сам притягує до уст спокусу – чортовий горіх,
Котрий ми жадібно частуєм,
Зацямкавши слиною, і не чуєм,
Як душу покривають нові плями…
У розпачі до неба глядячи, все більше заповзаємо до Пекла ями.
