Дещо глибше

з рубрики / циклу «CARPE DIEM»

Вітер часу розвіяв нас по різних країнах, мов пил,

чути стукоти серця і несміливі шелести крил

хлопчика, у якого за грудиною падає сніг -

боїться нових фальшивих людей, почуттів та доріг.

Знаєш, хлопчику, а шляхи для нас вже давно відкриті,

треба тільки нанизувати на пам`ять щасливі миті,

летіти, падати, світити, хворіти і навіть померти

і неважливо - хто ти, хто з тобою і просто де ти.

***

Ми ж горіли!

Ми, справді, горіли!

Залишали за спинами стіни,

будували яскраві нові мости,

пили ром, грали рок і писали листи,

їли заморські прянощі,

кидалися з крайнощів в крайнощі.

Минали сотні байдужих автострад,

стрибали з дахів,

чекали порад.

Мовчали.

Кричали.

Чекали.

Кохали.

І навіть меланхолійний листопад

шепотів, що ця повторюваність і дієслівні рими -

дещо інтимніші за сотні ідеально написаних книг

та тисячі недолугих дешевих інтриг.

Листопад шепотів тобі, хлопчику,

що дорослішати - це боляче,

що дорослішати - це різати крила,

відкривати вітрила

цинізму

і крізь призму

байдужості забувати кольорові сни,

забувати смак молодості,

смак своєї весни.

***

Просто, хлопчику, не потрібно спішити дорослішати.

Просто, хлопчику, лети!

...зміст глибший від звичної життєвої мети.

Тернопіль, 2016