Юність
з рубрики / циклу «ВАРЛАМ ШАЛАМОВ. Перші тайгові зошити»
«Юность»,
«Из первых таёжных тетрадей»
В наших більшості дач
Не засвоєно, бач,
Геометрії мудрість нехитру,
Ще в задумці вони
З ранніх днів шалини
Переповнені вольністю вітру.
Вітер раз навесні
І навіяв мені
Ту записку крізь саду палітру.
А писалося там,
Щоб послав я к чортам
Теореми сліпого Евкліда.
Так чудити могла,
Жартома, не зі зла,
Тільки ти, моя милая Ліда.
Через тин я назад
Перескочив у сад
Без тяжких помилок в етикеті.
Ти на присмерку тлі
У мережив імлі,
Як мадам Рекам’є на портреті.
Мабуть ти не дарма
Начиталась Дюма,
Зачесавши волосся на злеті.
З почуттям шелестким
Клен уклоном низьким
Хилить гілку, надламану трохи.
Ми в цім раї одні,
Й нам пісні чарівні
Солов’ї завели до знемоги.
З дачі десь віддаля
Чути гру скрипаля –
Він тепер наш музика придворний.
І зірниця жарка
У відлунні смичка,
У поемі чуттів неповторній.
А смичкова хода
Запальна, молода,
За мелодій струмком урочистим.
Й легко вірити нам
Теплим юності снам,
Передбаченням юності чистим.
Руки ти в тишині
Легко скинеш мені,
Відсахнувшись сполохано зразу.
І забудеш сама,
Що читала Дюма,
Й то, лиш трохи щоб згаяти часу.
Та зірниць феєрверк
Раптом здійметься вверх.
Вже пора мені, Лідо кохана…
Хоч розлучить нас час,
Та образи між нас
Не додасть хай судьба невблаганна.
_
В большинстве наших дач
Никогда не видать
Уважения к геометрии,
Потому что они
В наши ранние дни
Чересчур переполнены ветром.
Это ветер принес,
Как услужливый пес,
Мне записку в закрытом конверте.
Приглашение там,
Чтоб послал я к чертям
Теоремы слепого Эвклида.
Написать мне могла,
И притом не со зла,
Только ты, моя милая Лида.
Я вернулся назад
Через изгородь в сад,
Подчиняясь во всем этикету.
Ты сидишь на скамье,
Как мадам Рекамье,
Кружевные поправив манжеты,
Ты сейчас без ума
Начиталась Дюма,
Причесалась по старым портретам.
Рыжий сломанный клен
К нам пришел на поклон,
Примостясь на крылечка ступени.
Мы хозяева тут,
Соловьи нам поют,
Как хватает им только терпенья.
На ближайшей из дач
Поселился скрипач –
Это он музыкант наш придворный.
И заря горяча
От смычка скрипача,
От поэмы любви непритворной.
И походка смычка
Молода и легка,
И прекрасна его дорога.
И так хочется нам
Верить юности снам,
Нашей юности-недотроги.
И тогда в тишине
Ты протянешь ко мне
Неумелые легкие руки.
И забудешь сама,
Что читала Дюма,
Да и то, вероятно, от скуки.
И зарниц фейерверк
Поднимается вверх.
Мне пора, моя милая Лида...
Между мной и тобой,
Разделенных судьбой,
Никогда не вставала обида.