Я, ти і подорож
з рубрики / циклу «Тереотично»
Пакуй валізу у подорож до забутих світів
І нехай вже ніхто нас ніколи спиняти не сміє.
Поки місяць за небо вечірнє повільно злетів,
І ці зорі затемнити небо ще поки зуміють.
Розбиває півдня у вогні золотий зорепад,
Коло сонця по небу скотилось у пінисте море,
Тільки ти, ще рюкзак і червоний оцей виноград,
А ще я і це сонце із душами нашими хворе.
Гей - на гору! До ранку блукати, як дикі, лісами.
Ми так мало у світі цім бачили теплих зірок,
Ми ходили щодня посірілими тими містами.
Надивились і в люді, і в душах ще безліч дірок.
А спинятися нащо? Не бачив красивого досить,
І не бачив кохання тих хмар і тієї землі.
Вже до себе нас небо із ріки ласкаво так просить,
Ніби зараз ми знову такі ще дитячі й малі.
За плечима в нас вік і забутого "вчора" є море,
А попереду міст, і хтозна він куди приведе,
Я і ти, ще рюкзак і затемнені хмарами зорі,
І по плечах та ніч, як покровом, тихенько іде.
