Богдана Копачинська Ти призначиш мені побачення...
На зупинці твоєї весни.
Парасольки пливуть в пункт призначення,
Де тепер лише в клаптиках сни.
Мокну я, малолюдна та вулиця,
Діаманти в краплинах дощу.
Скоро все закрутиться-збудеться,
Я, неначе на крилах лечу.
Той пейзаж у найменших подробицях,
Тонкі пальці твоїх сигарет...
Парасольки пливуть - милі змовниці,
Приховають наш спільний секрет.
15.06.2016
16.06.2016 14:55 Олександра => © |
 Гарно! |
15.06.2016 22:08 Світлана Рачинська => © |
 Це чудово! Наче побувала тою парасолькою на побаченні) Сподобалось!) |
15.06.2016 14:09 Тетяна Чорновіл => © |
 Думаю, той секрет чарівний і неймовірний. Як і вірш цей трепетний! |
15.06.2016 11:53 Тадм => © |
 красивий вірш, але звернірть увагу на "Мокну я, малолюдна та вулиця" - як на мене, тут або чогось не вистачає, або щось зайве, |
15.06.2016 10:21 Анна Ольтенберг => © |
 Гарно з парасольками)) |
15.06.2016 10:10 Тетяна Белімова => © |
 Чудовий вірш! Щемливо-ліричний... до сліз... І водночас світлий, проникливий! |