Ліс не знає
Ліс не знає; він ніколи
не прощається зі снами.
Ліс не знає, а тим часом
хтось колує поміж нами.
Мить від миті краєм ока
я зловлю в периферії
силует міського смогу,
та повіки зір прикриють.
Час від часу краєм вуха
я почую завивання,
та воно легке, примарне
враз втече з моїм зітханням.
Ліс не знає, він — сновида,
він весь час в анабіозі,
і однісінька людина
розбудить його не в змозі,
ось тому мене тут двоє
(хтось іще колує близько!),
перша я збирає гілки,
друга — добуває іскру.
07.06.2015
