Дика вишня
То хмільна налита кров’ю вишня
з нотками хтонічного модерну.
Із землі сирої якось вийшла
і пішла вперед, пішла по тернам.
Виліпили во́ди в ґрунті з глини,
звівши в глину всі кістки довкола,
і відтоді зсипалися кпини:
не така, слабка, нікчемна, хвора.
Та вона була мов дика вишня,
боса хай, та загрубіли п’яти,
а кому здавалась в світі лишня,
ті її і не змогли відтяти.
Хай і бідна, та собі достатня —
плач річок, земля, озер цистерни.
А як посягло на неї братнє,
палко з себе рвала вени-терни.
Досі білі загрубілі руки
всі побиті тими шпичаками,
досі пролітають-тануть звуки,
звуки битви між вишень квітками.
В неї серце вільне та затишне,
в ній приливами життя по венам.
Не скорчують браття тую вишню,
бо корінням міцно вгризлась в землю.
24.05.2015
