Вчителька
Коментар-переспів – Т. Белімова «На місті моєї публічної страти»
оригінального твору
На місті моєї публічної страти
Волошки, полин (на коліна вже стати?)
Я горда, я сильна душі берегиня,
Та серце моє і душа не твердині –
Хвилюються вічно, їм спокій
не спокій,
А світ – невблаганний, холодний,
жорстокий.
О, людоньки, люди, я ж вас
рятувала,
Добра вам бажала, від зла
лікувала…
Яка ж то отрута вам сповнила
вени,
Що ви заповзято напали
на мене…
Зачитано вирок,
Зізнаюсь, що винна…
Пробачте усі (Може знову уклінно!?)
* * *
«Ласкавий» мій кате, ізнову чекаєш,
Невже ані крихти
Ти жалю не маєш?
Спотворені заздрістю погляди
косі,
Усі ж ми однаково
голі та босі…
Нема на своїй батьківщині
пророка,
А скільки незгоди, а скільки
пороку.
Не квапиться помста, не квапиться
горе,
І горя вже море
і це - Мертве Море…
Мене не здолати
І не зупинити,
Я буду Землі і народу
служити.
Запалюй багаття, роздмухуй кострище,
Хай буря
Розвіє моє попелище…
* * *
Хай вітер цей попіл цілющій
гойдає,
Хай з попелу стигла пшениця
зростає.
Так важко чомусь вчителям
споконвічно,
Так рідко трапляється вдячність
зустрічна.
У лезах сталевих просвіти
дорога
І справжній учитель, то вчитель
від бога.
Служитиму людям, цим дітям
дорослим,
Це важко, це тяжко, невдячно,
непросто.
Мій кате, мій брате, я відгук
не чую,
Сама себе
гірше за ката
катую.
Не знаю покори, не знаю
смирення,
Бо вчитель – це кара
і благословення.
Буває, зневіра на гріх мене
кличе,
Буває, що раптом охоплює
відчай:
Лише не затягуй цю мить на одвічно.
Моя голова… і рубай уже швидше!!!
* * *
На місті моєї публічної страти
Вдалось полину і волошкам
зростати…
Врятують волошки,
полин допоможе,
Та що ж обирати,
порадь мені боже!
Волошки, то вирій, то радість
навіки,
Полин – гіркотою наповнені
ріки.
Там радощів острів лиш
зрідка буває,
В дорогу рушаю.
Полин обираю!
Не знаю покори,
не знаю смирення,
Бо вчитель – це кара
і благословення!
