Журба
Верба у березі стояла
Схиливши віти до води,
Журба у вітах спочивала,
Її, ти вітре, не буди.
Нехай журбу колишуть віти,
Нехай вона і далі спить,
Для нас нехай квітують квіти,
І радість хай для нас шумить.
Журба – параліч духу й тіла,
Вона всю радість забира,
В журбі не робимо ми діла,
Життя людськеє завмира.
Чи можна без журби прожити,
Чи можна нам її не знать,
Води чи можна нам не пити,
Чи можна з болю не страждать?
Нехай журба поспить у вітах,
Що нахилились до води,
Ми ж поки поживемо в квітах,
Журбу ти краще не буди.
м. Київ, 07.09.99.
