Я прийшла
Поема, 1 частина Трагічна і романтична історія
заздрять людям,
бо кохати, як вони (люди),
не вміють.
З апокрифів…
Я прийшла, з’явилась уві сні,
чи ж, панич, мене ви не впізнали?
У селі було це, навесні:
ви у нас весною гостювали…
Скільки козаченьків молодих…
наче бджоли біля мене в’ються,
та віночка з квітів польових
тільки вам дозволила торкнуться…
А який жахливий був кінець –
ви пішли, де мала вас шукати,
як до мене раптом панотець
завітав увечері до хати!
Я тікала в чорну глупу ніч,
жах у грудях обпікав багаттям,
заквилив стривожений сарич,
кидав панотець услід
прокляття…
Аж кричав, що відьма я лиха,
що його навік занапастила,
до ганьби схилила, до гріха,
чарами навік приворожила.
Плакав, повернутися благав,
обіцяв свого зректися сану,
то мені анафему гарчав,
то співати починав осанну…
На шаленім берегла бігу,
мов кохання чистого знамення,
білі квіти в білому вінку,
ваших рук на них
благословення…
Втрата віри, серця і душі,
і людська невдячність люта, чорна,
вирок – «відьма» розум придушив,
закрутив сліпої кари жорна.
Проганяли від усіх усюд,
стала для громади осоружна,
поголос, швидкий неправий суд,
ще й у церкві проклинали
дружно.
Пізня осінь та дрімучий ліс,
замерзаю, засинаю ніби
і намисто із крижинок - сліз,
як прикраса
на мою загибель.
Ваше,
на моїх устах,
ім’я
наостанок ніжно
зігріває,
не шкодую анітрохи я,
лиш почуйте,
дуже вас
благаю!
