Я прийшла
Поема, 3 частина-епілог Трагічна і романтична історія
Не бійся жінок -
Не допоможе.
Іо Сабі
У нерівнім трепеті
сердець,
не суворий і, немов незнаний,
щиро плакав грішний
панотець,
сповідався він парафіянам...
«Совість надривається моя,
жити більш у спокої
не буду,
ваших душ негідний пастир я,
винен перед богом,
перед людом…
Благочестя зрікся в мить одну,
хлопця одурманив чорним
зіллям,
мов у чаді, слухав сатану,
зводив наклеп, учиняв
свавілля…
Гарний хлопець, рідкісний
талант,
я ж його призначив на заклання.
Дівчина – безцінний
діамант,
чарами огранений кохання…
Не повернеш втрату,
плач не плач.
Не вщухає совісті заграва…
Дівчино, благаю,
ти пробач,
на прощення
хоч
не маю права»…
З лементом прибігли дітлахи,
Дзвінко сміх по всіх усюдах
лине:
відшукали діти голубків
у старій занедбаній
хатині.
Панотець у ноги юнці
впав,
(над майданом сяйво одкровення),
«Отче, кожен був колись
не прав,
дайте нам своє благословення…»
Ось пішли у церкву
під вінець,
все село гуляло, веселилось,
Їх вінчав прощенний
панотець,
сльози щастя у очах світились...
* * *
Легендарна, давня вже пора…
зі стіни церковній не зникає
втілення Прощення і Добра –
не канонізована
СВЯТАЯ…
