02.07.2016 14:32
for all
255 views
    
rating 5 | 3 usr.
 © Дністран Оксана

Липка історія

На зварений джем прилетіла голодна оса, 

Усілась на крайчик великого мідного тазу, 

Так смачно пахтіла едемського саду роса, 

Що влізти у солод рішила небога одразу.


З усього розгону пірнула у центр насолод, 

Залипла без права звільнитися навіть уявно, 

Їй вчасно прийняти б якийсь від спокус антидот, 

Тоді не прийшлося би сили втрачати намарне.


Із порухом кожним влипала все більше у джем, 

Уже не до їжі, бо вирватись треба на волю, 

Дрібними їй видались інші дві сотні проблем, 

Кляла без розбору зрадливу поспішність і долю.


Кружляла довкола армада із дружніх розрад, 

Дзижчання небоги ставало чимдалі глухішим, 

Хтось кинув, як лозунг: «Мажорний тримаємо лад!»

Його нарекли всі одразу одним з наймудріших.


Веселий мотив геть розвіяв липкий чорний страх, 

Під співи осу проводжали до раю із ягід:

«Ця смерть є найкраща - для обраних тільки комах»

А сонце сповзало все нижче клубочком на захід.


Торкнулися сутінки крони найвищих дерев, 

Весь натовп стражденних, стомившись, хотів на спочинок, 

Постала між ними одна з найскладніших дилем:

Іти відпочити, чи добрий продовжити вчинок.


Вже більшість жадала скорішої смерті оси, 

А та, як навмисне, ніяк не хотіла вмирати, 

Від люті дзижчали чимдалі, тим зліше усі, 

А хтось закричав: «Судити! І вироком - страта!»


Нового вождя прокурором обрали ураз, 

Знайшлись адвокати, суддя і ще парочка свідків, 

Хтось привід надумав, згадавши одну із образ, 

Відсутність обставин доповнили ниткою пліток.


Спекталем страшним осиний здавався той суд, 

Бо кожен ужалити прагнув небогу сильніше, 

Що, мовби, частенько стрибала, не дивлячись, в блуд, 

І їла солодке – на заздрість літаючим іншим.


Ще довго нектарні смаки ворушили б гуртом, 

Та вийшла хазяйка, заквітчана усміхом в здобу, 

Оса опинилась раптово за мідним бортом, 

А губи, як маки, знімали вже з варива пробу.


Раділа врятована, липли лиш крила до п’ят, 

Та тільки колеги довкола кружляли із люттю, 

Немовби украли нахабно в них привід для свят,  

Всі наміри кращі давно уже були забуті.


І щоб вже намарне отруту в собі не нести, 

Її спрямували на усміх на сяйнім обличчі, 

Надовго лишились на згадку укусів сліди:

«Уперш, як чинити, подумай не менше, ніж тричі!»

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 06.07.2016 23:19  Іванка Світла => © 

Гарно! 

 04.07.2016 21:40  © ... => Тадм 

Дякую. 

 04.07.2016 18:06  Тадм => © 

русизми. правильно - вирішила, незважаючи, не дивлячись можна лише в контексті "бігла, не дивлячись під ноги" чи щось подібне :) 

 03.07.2016 17:39  © ... => Тадм 

Дякую, подумаю. А чому Вам вони не подобаються? 

 03.07.2016 13:18  Тадм => © 

цікаво, алегорично, тільки якби "рішила" і "не дивлячись" замінили чим-небудь 

 03.07.2016 09:40  © ... => Серго Сокольник 

Дякую, Сергію, гляну. 

 03.07.2016 03:52  Серго Сокольник => © 

О, це у мене є ВО ІМЯ ЖІЗНІ, така собі поема, почитайте) Респект) 

 02.07.2016 16:28  © ... => Каранда Галина 

О, історія цілком фантазійна. Хоча елементи поведінки довелося спостерігати в реальному житті в тому чи іншому прояві. Ви дуже точно вловили суть і паралелі історій. Вдячна Вам за це, Галино!!!!! 

 02.07.2016 14:48  Каранда Галина => © 

Ого... Супер.
Відчуваю, що то Ви були з тим усміхом, визволили осу і були покусані іншими...
Але ж яка історія!
Супер.Тут навіть не одна байка, а три. І всі сильнючі. Але середня мені найглибша. Про переродження добрих намірів (а швидше бажання здаватися добрими) у лють, спрямовану на тих, кому ці добрі наміри помагають, як мертвому припарка.