Історія однієї родини. Він
з рубрики / циклу «Історія однієї родини...»
Нарешті Я вдома… не сон і не мрія,
на повні груди життя вдихаю,
Голос зривається, серденько мліє,
Я пам`ятаю! Я все пам’ятаю…
так затишно, поруч з тобою…
І пахне хліб, родина спить,
Ти часто снилась мені такою…
Як хочеться спинити мить.
... Як ми чекали … лиш Богу відомо,
Сіра імла наші дні поглинала
Та не зламали зневіра і втома,
а кров то холола, то знов закипала.
… Лиш ніч, на світанку в дорогу…
війна постає поміж нас
і знову тривога, буде душити,
ледь- ледь спливатиме час…
Щоб діти зростали у мирі й любові –
маєш стояти на смерть,
Хоч біль від розлуки у кожному слові,
ти знову у ту круговерть.
Ну як надивитись у ріднї очі,
що огортають любовю й теплом?
Не вистачає часу і замало вже ночі,
О, Боже, як швидко світа за вікном!
То ж знову в дорогу, проклята розлука
ятритиме душі й серця,
Здається, що зроду не скінчиться мука
й нема їй, не буде кінця …
Миті старанно вкарбовуєш в душу
бо найдорожче для тебе- сім’я,
і мрія оця, вона в нас непорушо
щоб ти наші дітки і я.
…Зникає його силует на світанку,
пішов боронити свій дім,
А в слід «ми На тебе чекаємо татку…» –
тихесенько син шепотів.
