Забій душі
За мотивами роману Т. Белімова «Київ. ua»
Ще й гулю набила,
і не одну!
А може то і не гуля зовсім,
а щось значно серйозніше?
ЗАБИТТЯ ДУШІ?
Струс серця?
Перелом кохання?
Т. Белімова «Київ. ua»
Діброва темна навіть в ясний день,
чому життя таке суворе?
Суцільний морок, хоч у око стрель,
а може в серце? – Я давно готова.
Та всупереч усьому, ще жива
моя душа,
змордована звіряче,
вона усьому світові чужа,
вона ледь дихає і майже вже не плаче.
Забій душі – то неспокутний гріх,
душа – синець
суцільний, почорнілий…
Не в пеклі – на землі
катують ще живих,
і кожний кат
мені колись
був милим.
Чорнющі таргани
сповзлися звідусіль,
нав’язують мені свою
сваволю…
Зійшли синці –
щемить нещадний біль,
фантомний біль душі,
цей морок болю…
Від скрині щастя втрачені
ключі,
якась руїна на шляху
повстала,
навіщо йшла у чорний ліс
вночі,
невже я древніх ідолів
шукала?
Тривожний шерех ледь вловимих
крил,
затишшя, мов лихий провісник
бурі,
янтарний місяць капище
відкрив
і спалахнули постаті похмурі.
Богиня каже: «Зичу я добра,
Ім’я своє тобі не називаю:
Любава, Любомила, чи Мара –
Я жінка і тобі я співчуваю.
Забій душі – тяжкий, болючий
шрам,
зцілити може тільки сила
Віри.
Потрібна жертва повсякчас
богам:
свою печаль зміни на посміх
щирий.
Я Справжню Жінку
крізь віки
знайду,
Ціную ніжне, незрадливе
серце,
Удвох ми душу
зцілимо
твою,
На друзки, вщент
вона
не розіб’ється.
Зцілись душею,
Незалежна будь
Від шрамів і забоїв,
Важкий твій шлях,
Ти посміх не забудь,
Я поруч
буду із тобою».
.
