Ти – теж…
Із циклу «Сталеві люди»
"Хочу живе гаряче серце!"
- Ти не винний, що не здатен любити… Я не можу бути хоч трохи щасливою лише тим, що кохаю тебе. Любов без взаємності – біль. Бачити тебе – страждання, не бачити – мука. Кохати без жодного відклику – пекельна кара на землі.
Знаєш, як серце стікає кров’ю? - Біль, коли кров переповнює серце, коли формується червлена крапля – новий біль, коли вона відривається від серця – нове коло болю… І коли крапля падає (куди, у душу?), це – апофеоз болю, але ще не кінець, бо формується нова крапля…
- Може я винен, але усе дарма…Ми – «сталеві» люди, у нас нема нормальних почуттів, єдине почуття – біль, єдине бажання – помста тому, що зробило нас такими. Я ще не зустрічав подібних до себе, нас мало. Єдине, чим я можу допомогти, це позбавити тебе болю. Ти забудеш мене і житимеш далі, як усі нормальні люди.
- Ні за що! Ніколи!
Мій біль - лише мій.
Навіть тобі не дозволю його забрати…
- Ти теж «сталева».
