Ревнощі
З циклу «Сум’яття сновидінь 4» Іронічний вірш
Все маленьке здається їм величезним,
а сумніви - істиною правдою.
«Отак мені за моє добро:
сором,
поголос, кпини!
Не хочу бачити його, він – винний,
він в усьому винний!
Він зрадив – осоружний, злий,
нехай впаде у чорторий!»
Ранок – сажотрус…
сенс життя
у густому відчаї
загруз,
чорнота поглинає барви,
суне
вечір зневір’я,
мрій рожевих – обгоріле пір’я!
Звалився якийсь чудернацький сон...
чи сон
химерніше може бути
за дійсність?
Може, ще й як! Насувається мряка
з мряк…
«Зрадник, трафив би його
шляк!
Посміхається Він –
слабну, як встати з колін?
Як скинути зашморг,
куди тікати,
як почуттів колишніх
ланцюги розірвати?
Щось Він белькоче,
посміхається…
Слухати не хочу!» -
«Випадково на дівчину сторонню
подивився, випадково.
Чесне слово!» -
«Геть з перед моїх очей
(гнів – це гріх і поганий порадник)!
Зрадник!» -
«Присягаюся, випадково накинув оком!» -
«Це боляче, це жорстоко,
вже не подивишся так ні на кого!
Не будуть ніколи
дівки
милуватись тобою,
ось тобі, в очі твої,
кислотою!»
(Звідки ця кислота в сновидіння
припхалась?)
Дівчина аж затрусилась,
перелякалась.
«Жах! Я ж ніколи… навіть не думала…
Яка кислота!?
Я не жорстока!
Я не та, що
око
вирве…»
Струмочки стікали з обличчя,
немов дощова вода
по ринві.
Лице – неушкоджене,
очі – сині,
вони не брехали,
вони – невинні!
Невинні!
Невинні!
Невинні!
Щезло раптом усе.
Голоси?
Чиї?
«Наче перелякалась…
Це ми, це ревнощі твої.
Пробач, здається,
трішечки загрались!
Прокидайся,
з хлопцем,
не барись,
швидше
помирись!
Не гай часу!
На все добре!
ДО НАСТУПНОГО РАЗУ!
