Любій мамі від ненародженого малятка
В твоєму лоні я було зернятком,
Плодом любові двох безсмертних душ.
Як ти могла життя моє відняти?
Чом не сказав ніхто тобі «Не руш!»?
Єдиний шанс співпрацювати з Богом
В творінні дива ти не прийняла.
Тому така спустошена і вбога,
Тому під очі чорна тінь лягла.
Тепер ти плачеш, ломишся від болю.
Наступне ти б не стратила дитя.
Чи залишивсь хоча би той з тобою,
Через якого терпиш каяття?
І хто тобі сказав, що я – лиш згусток,
Який не зрозуміє, що і як?
Я – Всесвіт цілий, без якого пусто,
А все навколо – плісняви сіряк.
Тобі нестерпно. Та мені – не легше.
Бо я не народившись смерть прийняв.
Від тих, кому довірився уперше.
Тоді, коли ще слів не промовляв.
Маленьке я. Права мої мізерні.
Хто вступиться за мене, як не ти?
Нехай іще у тебе будуть зерна.
Прийми їх і дозволь їм підрости.
Дрогобич, 2010