05.03.2011 19:35
-
564
    
  1 | 1  
 © Наталка Янушевич

Любій мамі від ненародженого малятка

В твоєму лоні я було зернятком, 

Плодом любові двох безсмертних душ. 

Як ти могла життя моє відняти? 

Чом не сказав ніхто тобі «Не руш!»? 


Єдиний шанс співпрацювати з Богом 

В творінні дива ти не прийняла. 

Тому така спустошена і вбога, 

Тому під очі чорна тінь лягла. 


Тепер ти плачеш, ломишся від болю. 

Наступне ти б не стратила дитя. 

Чи залишивсь хоча би той з тобою, 

Через якого терпиш каяття? 


І хто тобі сказав, що я – лиш згусток, 

Який не зрозуміє, що і як? 

Я – Всесвіт цілий, без якого пусто, 

А все навколо – плісняви сіряк. 


Тобі нестерпно. Та мені – не легше. 

Бо я не народившись смерть прийняв. 

Від тих, кому довірився уперше. 

Тоді, коли ще слів не промовляв. 


Маленьке я. Права мої мізерні. 

Хто вступиться за мене, як не ти? 

Нехай іще у тебе будуть зерна. 

Прийми їх і дозволь їм підрости. 



Дрогобич, 2010

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 05.03.2011 22:29  мама => © 

Це досить болюча тема!А вірш хороший...