У осені досить багато облич
Вона не буває ніколи незмінна,
Не завжди журлива, як вирію клич,
Не завжди, як в казці, буває чарівна.
Вона вже так звикла до себе і змін,
Ця осінь не вміє весь час сумувати,
Ця осінь не любить людей через стін,
Бо щоб вийшли люди, та мусить вмовляти.
Вона- не журба, не депресія й сум,
Вона- це натхнення, краса і усмішка.
Вона- це, напевно, ще надлишок дум,
Погоджусь, що суму у неї є трішки.
І муза моя- це, скоріше, ця осінь,
Вона вже не в рамках буденності світу.
Хоча не вжилася я в літо це досі,
Але вже чекаю останнього вітру.
