Багато-багато осені
Осінь сідає поряд на чорний від тіней стілець.
Осінь гортає дні й прощає образу літа.
Мабуть, в її рукахх дихає сотня чужих сердець,
В неї в ногах, крім сонця, завжди танцює вітер.
Кавове серце у грудях й вимитий зливою сум -
Ось її сутність, ось ця захована сила.
Осінь збирає тисячі вічностей і тисячі дум,
Щоб на прощання дати комусь із нас крила.
Небо зриває зірки й дихає втомлена просинь,
Хмари спиваються сумом в свонних своїх думках.
Я не люблю причини. Я просто обожнюю осінь.
Що тільки тут, у віршах, лине, як вічний птах.
