Житіє
Десь на нашенськiй землi,
У великому селi,
Де рiка тече в долинi,
У бiлявенькiй хатинi,
Що стояла у куточку
У вишневому садочку,
Жив з Марiєю Iван
По сiльському Карабан.
Всiх Iванових батькiв
Як запеклих куркулiв
Вiдiслали до Сибiру,
Де i згинули допiру,
А Iван утiк з дороги,
Позбивав вiн добре ноги
Щоб дiстатися сюди,
Де лишився назавжди.
А Марiя тут зросла,
За Iвана тут пiшла,
Вспадкувала дiда хату,
Господарку небагату,
Соток п`ятдесят городу,
Працьовитiсть в нагороду,
Трохи берега ставка
Й кiлька соточок садка.
Кожен ранок бригадир
По пiд хатами ходив,
З понедiлка по суботу
Вiн загадував роботу,
Щоб в колгоспi працювали,
Трудоднi щоб заробляли,
А як хтось їх мало мав
В тих город вiн вiдбирав.
Без городу не прожить,
Не поїсти не попить,
Поздихає вся худоба,
Недалеко так й до гроба,
Тож ходили до колгоспу,
Щоби їсти й пити досту,
Бо на тiї трудоднi
Мали витрiшки однi.
Правда, як iз поля йшли,
Так щось трохи i несли,
Хто в мiшечку, хто в ряднинi,
Хто в кишенях, хто в корзинi,
Що у полi визрiвало,
Те потроху i зникало,
З ферми брали що могли
Та й до хати все тягли.
Бригадир як переймав
Що знаходив - відбирав,
За крадiжку штрафували -
Трудоднi з них вiдчисляли,
Треба було працювати
У колгоспi й бiля хати,
Панувало так в селi
Нове рабство на землi.
Щоб з колгоспу не один
Не поїхав селянин
Паспорти їм не давали,
Прав без них вони не мали
На роботу десь у місті,
Так радянські комуністи
Заставляли всіх селян
Оброблять колгоспний лан.
В сорок першому нацист,
I загарбник, i садист,
Перетнув кордон у червнi,
Щоби землi нашi кревнi
Фатерлянду пiдкорити,
Нiмцям щоб було де жити,
Починалася вiйна,
Безпощаднiстю страшна.
Взяли Йвана на вiйну,
Жiнку лишив вiн одну,
А вона була важкою,
Ждала вже дитя зимою,
Вся згорьована душею,
Що нема Iвана з нею,
Маня плакала щодня,
Бо Iван їй вся рiдня.
Голод всю рiдню забрав,
Бог Марiю зберiгав,
У кривавiм тридцять третiм
Щезли села в пащi смертi,
Бiльшовицькiї загони,
Голодіiвськiї закони
Весь забрали урожай,
Що зiбрав селянський край.
Тож багато хто хотiв
Жити без бiльшовикiв,
Й зустрiчали нiмцiв хлiбом
В сорок першiм роцi лiтом,
Мрiяли - жить буде краще.
Влада ж дiяла iнакше -
Брала в вiйсько всiх пiдряд
Мати бiльше щоб солдат.
Новобранцем став i Йван,
Як багато хто з селян,
Посадили їх в вагони
I вiдправили в райони,
Формувалося де вiйсько,
Хоч було це i не близько
Через пiв уже доби
Їх доставили туди.
Новобранцiв одягли,
По рушницi всім знайшли,
Без вiйськового навчання
Та без всякого вагання
Повели на зустрiч танкам,
А на третiй день вже ранком
Нiмець військо оточив
Та в полон всіх захопив.
Iз полону Йван утiк
I боявся вдома з рiк,
Що прийдуть по нього нiмцi,
В хатi жив немов у клiтцi,
Та в селi про це не знали,
Тож його i не чiпали,
Йвана все ж бiда знайшла,
З полiцаями прийшла.
Саме брали у селян
Й вiдправляли в Фатерлянд
Всiх бичкiв, свиней i птицю,
Гречку, соняшник й пшеницю,
Молодь на важкi роботи
Вiдправляли щосуботи,
У Нiмеччинi рабiв,
Купували хто хотiв.
Постраждав i Карабан,
Бо годований кабан
Iз бичком ще однорiчним
У вагонi залiзничнiм
Теж поїхали до Рейху,
Всяке збiжжя аж до верху
Завантажили в вагон -
Вражий був такий закон.
А життя iшло вперед,
Хоч було воно не мед,
У нестатках виростала
I на ножки вперше стала
Оля - дочечка маленька,
Тонконога i худенька.
Батько й мати для дочки
Все робили, що могли.
Вже багато хто з селян
В лiс пiшов до партизан,
I заходив лиш ночами
У домiвку за харчами,
Полiцаї їх боялись
I не дуже вже старались
Нiмцям всюди прислужить-
Партизани могли вбить.
Ваня теж потяг у лiс,
Подолавши море слiз,
Що Марiя проливала
Як до лiсу проводжала,
Але мусiла змиритись,
Бо потрiбно боронитись
Вiд скажених ворогiв,
Треба ж дати їм чортiв.
Воював вiн майже рiк,
Поки нiмець не утiк
Пiд загрозою розгрому
Вiн почав тiкать додому,
Так прийшли вiйська радянськi
На всi землi поднiпрянськi.
Знов Iван пiшов в солдати,
Щоб фашистiв добивати.
.Вiрим - кожного iз нас
Вируча в найважчий час
Сила духу, сила волi
I терпiння злої долi,
I ми молимося Богу,
Просим в нього допомоги,
Щиро каємось в грiхах
Iз сльозами на очах.
А вiйна найважчий час
Для простих солдатських мас,
Тож Iван терпiв й молився
I злiй долi не хилився,
Наступав, ходив в атаку
I в туман, i в дощ, i в мряку,
Був поранений в бою
Й залишався у строю.
Поки Ваня воював
Для Марiї час настав
Наполегливо й спокiйно
Все робити самостiйно,
Доглядати за дочкою,
В спеку влiтку i зимою
У тривозi Йвана ждать
I ночей не досипать.
В сорок п`ятiм восени
Їхав Ваня iз вiйни
У телячому вагонi,
Їх на кожному перонi
Рiзнi люди зустрiчали
Та у кожного питали:
- Чи не бачили мого,
Щось не пише вiн давно.
Що сказать нiхто не знав,
Кожен мовчки спiвчував,
Не для всiх приїзд цей свято -
Полягло солдат багато,
Їх ховали усiх разом
Й не писали прiзвищ часом,
Дехто безвiстi пропав,
Де i як нiхто не знав.
Врештi Йван добравсь в село,
Де сiмейство все жило,
Вдома слiз було доволi
I Марiїних i Олi,
Всi поверненню радiли,
А сусiди захотiли
Розпитати де Йван був,
Що вiн бачив i що чув.
Тож зiбралися кутком,
Щоб зустрiтись з земляком,
Пiд горiлки добру чарку,
Пiд смачну свинячу шкварку
Гомонiли iз Iваном,
Що пройшовся Фатерляндом,
Як живуть в краях чужих,
Чи в нас краще нiж у них.
Впевен кожен - краще там,
Де господарем ти сам,
А не наймитом робити,
В бiдностi й в безправ`ї жити
На своїй землi багатiй,
У колгосп у батька взятiй,
Де всiм пишуть трудоднi
По сто грамiв у зернi.
Як колишнiй фронтовик,
Що до почестей не звик,
Йван немало здивувався
Бо в колгоспi вiн дiзнався,
Що робитиме їздовим,
Мать словечко хтось замовив
За бiйця - фронтовика,
Хай до почестей звика.
.
На роботах польових,
В основному на ручних,
Працювала Маня в ланцi,
Пiшки йшла у поле вранцi,
Також пiшки йшла додому,
I не дивлячись на втому,
Ще сапала свiй город,
Птицю порала i скот.
Тiльки вечiр наступав
Йван вже вдома працював -
Треба живнiсть годувати,
Гнiй з сараю вичищати,
Щось полагодить й прибити,
До темна завжди робити,
Дуже пiзно лягти спать,
Щоб о п`ятiй ранку встать.
Крiм фуфайки i штанiв
Бiльш нiчого не зумiв
Йван придбати за два роки,
Тож йому служило поки
Все у чому воювалось,
Що на ньому i зосталось
Як звiльнявся у запас,
Бо такий прийшов наказ.
Щоб з одежi щось придбать
Треба гроші було мать,
Їх в колгоспi не давали,
Тож селяни продавали
На базарi м`ясо й птицю,
I картоплю, i суницю,
Та багато ще харчiв
Iз городiв та садiв.
На базарi продає
Кожен тiльки все своє,
Про що довiдку всi мали,
Що сiльради видавали
При умовi що ви здали
Всi податки, що наклали
У натурi на цей час,
Бо такий їм був наказ.
Був податок на бичка,
Кожне дерево садка,
На корову i телицю,
На картоплю i пшеницю,
На кабанчика i птицю,
Не замiжню молодицю,
Холостого юнака -
Влада в нас була така.
.
В сорок сьомiм голод знов
До селян в колгосп прийшов,
Бо зерно забрала влада
Щоб скарати люд за зраду.
Вимагалось вiдступати,
З окупацiї тiкати,
Люд такого не зробив,
Тож тепер за це платив.
Проминув голодний рiк,
Мало хто з села утiк,
Бо земля лиш тих годує,
Хто на нiй завжди працює,
Не було б в селян городу,
Не було б в селi народу,
Вимерли б давно усi,
Як у мiстi так й в селi.
Ось i Оля пiдросла,
В перший клас уже пiшла,
Учнi по хатах навчались,
Що вiд куркулiв зостались,
Дiти, що пiшли до школи,
Не навчалися нiколи,
Їм завадила вiйна,
Бо п`ять рокiв йшла вона.
.
Тож сидiли поруч всi,
I великi, i малi,
Лиш один на школу вчитель,
За покликанням любитель.
Працювали вчителями
Хто у цьому трохи тямив,
Так навчалися у нас
В повоєнний бiдний час.
Так в нестатках йшли роки,
Карабан i земляки
Працювали щоби їсти,
Крали так щоби не сiсти,
Самогоном заливали
Бiль життя свого бо знали,
Що тверезому не жить,
У колгоспi не робить.
Десять рокiв вже пройшло
Як вернувсь Iван в село
Iз вiйни простим солдатом,
Був дочцi хорошим татом,
Дiти вчились в новiй школi,
Влiтку з мамою у полi
Працювала i дочка,
Вся засмагла i легка.
Трохи легше стало жить,
Грошi стали всiм платить,
I вже Оля випускниця
В мiстi почала учиться,
Спецiальнiсть здобувати,
Щоб до працi в мiстi стати,
Й не вертатися в село,
Де б їй щастя не було.
Хто хотiв з села пiти
Тим давали паспорти,
Молодь кинулась тiкати -
Той освiту здобувати,
Той заводи будувати,
Той пiшов тайгу рубати.
Стали села вимирать,
Бур`янами заростать.
Вмер Iвановий сусiд,
Хоч далеко ще не дiд,
Вмерла i його дружина,
Не дiждавшись з мiста сина,
Їх сховали усiм миром,
Жалкували дуже щиро,
Що здолавши стiльки бiд,
Рано лишили цей свiт.
.
Важко Олю научать,
Раз на тиждень треба дать
Їжi всякої потроху,
Грошеняток на дорогу,
Справить платячко й хустину,
В мiсто з`їздить на годину,
Щоб побачить де дочка
Найняла собi кутка.
Стала Оля працювать,
Стала гроші зароблять,
Вже могла сама сплатити
За кiмнату, щоб там жити,
Одяг i взуття купляти
Та додому наїжджати,
Хлiба й ковбаси купить,
Щоб батькiв цим пригостить.
Важко Олi працювать,
Куховарить i тягать
Каструляки iз супами,
Цукор й борошно мiшками,
Кожен день на восьму ранку
Готувати до снiданку
П`ятьсот учням щось таке
I дешеве i смачне.
I так тричi кожен день,
Не до танцiв i пiсень,
Прийдеш пiзно як додому,
Будеш заздрити лиш тому,
Хто працює по закону,
Вчасно з працi йде додому.
Олi так прийшлося жить,
Щоб грошей пiдзаробить.
Ми не можем жить без мрiй
В сiростi однакових подiй,
Ми завжди чекаєм щастя,
А не горя й бiд, й напастя,
Що знаходять нас частiше,
Роблять нам життя ще гiрше,
Саме так карає нас
Цей безжально плинний час.
В серпнi горе їх знайшло,
Якось Оля йшла селом,
Вже пiдходила до хати,
Її бачила вже мати,
Раптом бiс десь взяв машину
Й Олю кинуло до тину,
Де лежала годин три
До приїзду медсестри.
Подивилась та здаля
I сказала: " Тут моя
Допомога не потрiбна",
Голосила мати бiдна,
Плакав Йван немов дитина.
Так працює медицина
Майже в кожному селi,
Наслiдки завжди сумнi.
Як батькам це пережить -
Їх дочка в трунi лежить,
Треба б їй батькiв ховати,
А не в цiй трунi лежати,
Голосили Маня й Ваня
Також пiсля поховання,
Постарiли враз вони,
Їх сховали восени.
За якийсь не знаний гріх,
Так покарано їх всіх,
Від сiм`ї Iвана i Марiї
Доленька украла всі їх мрiї
Про дочки щасливу долю,
З вiдчуттям страшного болю
Залишили вони свiт,
Де зазнали стiльки бiд.
Так страждаючи жили
За радянської пори
Всi колгоспники - селяни,
А не тiльки Карабани,
Заросли вже бур`янами
Не позначенi хрестами
Їх могили в забуттi,
Де скiнчились їх путi.
Згине хай без вороття
Рабське, бiднеє життя,
Влада, що нас грабувала,
Жити в свiтi не давала,
Хай селяни хазяйнують,
На своїй землi панують,
Хай прискориться той час,
Щоб заможно жили й в нас.
м. Київ, 16.04-16.05.2000.
