Мої милі
Мої милі Карпати, що сховані тихо в тумані,
Я хотіла хоч раз показати, як люблю я вас.
Ви даєте ковток, той жаданий і чистий, останній,
Що вертає мене до життя й уповільнює час.
Я у горах не інша, не ношу вже жодної маски,
Відчуваю свободу, скидаю тягар із душі,
Мене крила здіймають, це більше вже схоже на казку,
Я малюю дерева і пишу зелені вірші.
А той дощ, що здіймає у хмарах всі ритми і рими
Дасть забути буденність і сили розлиє в мені,
Вітер грає сонату, вдарає в октави і прими,
Поки муза чаклує і гаснуть на небі вогні.
Мої милі Карпати! Я до вас ще не скоро вернуся.
Обіцятиму лиш - повернуся, як прийде мій час.
Як сірітиме в серці, як з віршами довго прощуся,
І як дощ у вікні тихо знов нагадає про вас.
