Осінь
Дихає в спину, до горла підставила ніж.
Скільки ще втримаю?
Ще балансую на вістрі.
Осінь між мною-тобою підвела рубіж,
Вже я й не знаю, що буде пізніше, опісля.
Грає, мов навчений злодій, на струнах печаль.
Струшує, бавиться осінь своїми думками.
Вчилась щитом бути, та пропалилася сталь.
Вчилась не падати й вкрилася вся синяками.
Може то й краще, можливо ця злива брудна
Виллє із мене закоханні вимиті вірші.
Ходить душею вже звикла осіння хандра,
Голос зриває і їй і не треба щось більше.
Місяць наповнює світлом мій зоряний кіш,
Грається в піжмурки мила і радісна просинь.
Осінь провела між мною-тобою рубіж,
Сум і хандру наганяє постійно.
Аякжеж.
Це ж осінь.
