Знову
Я знову й знову, геть уже не та.
Не та, котрою дійсно мала б бути.
Вдаряє в небо осінь золота,
Дощі про себе не дають забути.
Співає ніч, самотня, ніби вовк.
І виє тихо. Виє, виє, виє...
І вітер в полі чистому замовк,
І серце ледь підбите трохи ниє.
Я знову, знову, геть уже не та.
Та ким повинна, ким повинна бути?
Не гарна я, мов осінь, а проста.
Не красна, ніби рожа, лиш як рута.
