У Білому Вбранні
Притча
А другая, как ночная тень,
Та пошла с распущенной косой,
А другая - с думой роковой...
Шотландская баллада
У Білому Вбранні, Проста і Світла,
Стояла під деревами, всміхалась
І білою берізкою здавалась –
Гнучка, тендітна
і занурена у мрії…
У Чорних, у Розкішних Шатах
Смутку,
Прекрасна і сувора,
Зла Служниця,
Пропалювала дівчину - білявку
Очима чорними наскрізь.
Ледь чутно, безперервно
шепотіла
прокляття,
Не спинялась ні на мить:
«Я позбавила тебе коханого,
а ти іще жива!?» -
«Мій милий - він завжди зі мною:
В Блакитному, яскравому
Кришталю
Його я бачу і радію з цього» -
«Дай сюди
Кришталь цей,
божевільна!
не смій втішатись –
Ти
страждати мусиш!
Ти ще всміхаєшся,
знущаєшся
із мене!?
Де твій Кришталь? –
Був і Нема!» -
«Кришталь розбито -
Образ Милого зі мною,
Його я бачу ясно,
ми ж бо –
Вічно
З Ним Нерозлучні"…
Служниця Зла,
в нестямі,
розчинилась,
А Біла Діва мовчки споглядала
Той образ, що відкрився тільки їй,
І -
Посміхалась,
Посміхалась,
Посміхалась…
