Ця осінь
Ця осінь виходить за межі магічного дійства,
опівночі чується з неба зірок передзвін...
Кричить немовлям несповитим самотність суспільства,
а камені вдячності в спину летять навздогін.
Ця осінь приносить мусони, а в сутінках - каву,
духмяну, з вершками й словами цілую /люблю.
А склеєне серце у грудях не спить - все цікаво,
об кого я знову його мимохіть розіб`ю...
Ця осінь малює на листі бурштинові руни,
гадає про те що здійсниться і те, що збулось.
Під вітром співають гілок переплетені струни,
стираючи пісню об відстань німих безголось.
