Ти – мандрівник
...Ти – мандрівник,
Що не пізнав безсонної душі
Мого оновленого міста...
Забрів сюди невипадково –
Чи то цікавість привела тебе, чи спрага
Напитися краси, ідей та вражень...
Занурившись у хаос спостережень,
Гуляв безлюдними стежками
Та заглядав у очі древніх храмів,
Що зачаїли дихання й чекали
Твого причастя...
(Чекали, звісно, безуспішно, марно...)
З-під твоїх ніг здіймалось жовте листя
Та зеленішало в повітрі
Й дерева свіжістю вкривало –
Все ожило з твоїм приходом.
Я ожила!
Й також чекала дива...
(Чекала, звісно, марно, безуспішно...)
Ти не спитав, що це за шрами,
Яка історія лишила ті рубці
Та зморшки на моїм лиці...
Пройшов, помилувався та... покинув
Кордони міста,
Дух його згасив...
У пам`яті закарбував світлини
З акордами архітектурних рішень
Та філігранних різьблених деталей -
Величних сходів
Та гостинних парків,
Порталів у незнане потойбіччя...
Зробив сто тисяч кроків та... минув.
....Ти – мандрівник,
Що не пізнав безсонної душі
Мого оновленого міста...
Бо твої мапи
Усіяні маршрутами з хрестами
І ті міста, які ти вже відвідав,
Закреслюєш байдужо і безжально.
м. Вишгород, 28.09.2016 /12:15:29
