Хто ми?
Поема Майже містерія
Каждый меняются раз…
Одури нежное кружево
В Явь, не пускает нас…
Ходим весь день полусонные,
Грезим, порой, наяву…
Готики Строгой
Законами
Все Сновиденья
Живут!
А. Мотика
1.
Була це Служба Церковна?
А може Веселий Бал?
Було Зібрання Духовне?
Чи Оргію
Гріх збирав?
Асамблея незрозумілого
Сенсу:
Якого Дійства
Був останній,
Ледь вловимий
Акорд?
Легковажні куплети співали,
А може читали молитви?
Натовп, густий,
Мов бітум,
Вщерть заливав коридор…
Темні каптури стін
Відчутно стискали
Душі
В обіймах-удавках Пітьми…
Ми йшли,
Де були – не знали,
Не пам’ятали
Хто Ми!?
2.
У двір, чи на вулицю,
Не виносило
Нараз -
То Коридор
В Глибини Бездонні
Транспортував
Нас…
Галерея підземна,
Фосфорне світло стін…
Порожні, уздовж,
П’єдестали нікчемні…
Знайшовся дивак один:
Видерся дурною мавпою
На постамент –
«Стриб, стриб, плиг та плиг»,
Вчепився за огорожку лапами
І –
Скам’янів,
Застиг!
Усі п’єдестали заповнені стали,
Порідшав потік
Людський…
Скульптуро пшеклента*,
Не злазь з постамента,
Поставили, отже – Стій!
А далі –
Камери в стінах,
Приймали довічно винних,
В кутках причаївся Жах…
Обвивало людей ланцюгами,
Скелетами в’язні ставали,
І падали тяжко
У Прах…
3.
А далі, нарешті,
Вихід
В безмежну Зоряну Ніч…
Ми – залишки натовпу,
Крихти…
«На Волю!» - здійнявся клич.
Та хто ми? Люди?
Звірі?
Нас любить
Небесна Блакить?
Якщо
Є
Між нами
Вампіри –
Світанок таких
Спопелить.
І деякі з нас повертались,
Заходили в клітки порожні,
Іржею ланців** обгортались,
Здолати свій страх неспроможні…
Тепліє бурштиновий ранок,
Вже скоро –
суддя Світанок…
Печерою ми
не прикриті,
Та тільки ховатись не будем:
Якщо на роду –
Згоріти,
Зустрінемо це,
Як Люди!
Печера щезає –
Скрегіт!
Світлішає –
Скоро Сонце!
Ми чуємо
Дикий Регіт,
І сумніви крають
Серце.
«У Світі, у цьому,
Світило
Випалює все за хвилини.
Вампіри ви, чи
Не вампіри -
Вас променів стратять сокири!»
* * *
Чи Голос каже -
"Пропащі",
Чи наші подерті Нерви...
Та вмерти на Волі
Краще,
Ніж в Мороку жити Печернім!
………………………………………
*Проклятий
**Ланцюгів
