Спіткнулося сонце
Спіткнулося сонце і раптом скотилось з горба,
Розсіяло щедро тепло своє геліодорове.
Вербичка над ставом, лише на півчверті жива,
Давно залилася вже повінню кольоровою.
Вітрисько зривається, буки бере в ясир,
За ним тихий жовтень дощі розсіває перлинами.
Сиджу під вікном і зачитую аж до дір
Листи твої ніжні з твоєю любов`ю осінньою.
Сиджу і читаю, і вже розумію - все.
В мені зародилося щось, що таки означатиме:
Колись мене світ у обійми тобі принесе,
І дужче й ніжніше нікого я вже не кохатиму.
