Зозуле

Холодні дні нагадують минуле, 

Вливають смуток білий аж за край.

Стара віщунко, пташечко, зозуле, 

Мені без суму трохи поспівай.

Була, скажи, якою Чураївна, 

І як землі боліло, теж скажи.

Бо та історія в книжках- завжди сумнівна.

Бо то писав хтось новий, хтось чужий.

А ти ще чула. Знаю, що ти чула!

Ще як співала дівчина сама.

А ти, хоч давня, все ще не забула, 

Бо в крила не заплуталась зима.

Ти знаєш час травневого розмаю, 

І чула співи різні, голосні...

Була на смерті дужого Чураю...

Скажи, куди поділись всі його пісні?

І плач Марусі, й зрадливе кохання

Закарбувалось в погляді твоїм.

І те криваве бачила смеркання, 

Що смерть внесло у місті десь чужім.

Кувала, щоб не дати спити трунку, 

Забути іншим пісню не дала, 

Зозуле, ти старесенька віщунко, 

Торкнись крилом історії чола!