Самовбивче Танго
З «Химерного Тангосвіту»
Танго Блюз,
О Танго
Блюз…
Розбіглися хмариночки,
мов рибки,
У сірий вечір, вогкий, льодяний…
Над урвищем ледь чутно
плаче скрипка,
А в глибині – ревучий Чорторий.
«Прийшов навіщо, хлопчику закоханий?
Вертайся,
промінь Сонця ще не згас,
Любов-Кохання – дикий гість
непроханий,
Йому ніщо у світі
не указ…
Не дозволяй собі зітхати всує,
Душа і серце краще хай
мовчать,
Ти дівчину облиш, яка сумує,
Завжди іди до радісних
дівчат.
Ні успіху не треба вже,
ні слави нам:
В дуеті з вітром скрипка виграє,
Пелюстки білі невблаганним
саваном
Запорошили все життя моє.
Страждання дощ вже перелився
в зливу,
У чорторий біжить життя струмок,
Мене не згадуй і живи щасливо,
В пропащих не закохуйся
жінок.
Нічого із собою не робитиму –
Мене і скрипку прийме
Небуття,
Підступного
я все одно любитиму,
В Троянди Білої розірване
Життя.
В кохання є своя
гірка граматика,
Вона – останній припис і печать…
Тебе я в щічку поцілую,
наче братика:
У губи хлопчика на можна цілувать.»
Над чорториєм досі скрипка
грає,
Я досі дівчину кохаю
лиш одну,
І Вітер
Танго Самовбивць кружляє,
І в серце
кожну вживлено
струну…
