Провина
Зблизька в коханих очах бачиш себе.
Спостереження
Колись я вдарив дзеркало в лице…
На срібний град розсипалася совість.
Та згадка не померкнула про це –
в долоню в’їлася іржою крові.
А груди краяв гострий втрати ніж.
А крик застиг свинцем вини облитий.
По злим скляним осколкам босоніж
душа була рокована ходити…
Та, раптом – ти… і дивом, з усіх див,
твої правдиві очі голубіють.
Та, їх кохаючи, дивитись в них не смію:
в них бачу дзеркало, яке розбив.
м. Львів, 1977р.
