Сонет №8
з Мікеланжело
Немає щасливíшого заня՛ття:
охоплює віночок польовий
голівку милу, вогнепад по ній
волосся золотого, як багаття.
А скільки насолоди знає плаття,
що полонило стан її стрункий,
як непомітно кульчик дорогий
цілує у щокý її з завзяттям!
Шовково сяючи у світлі дня,
як ніжно стрічка віє на повіки,
як цей кулон між персами затих…
І поясок, що талію обняв,
шепоче тихо: «застібнýсь навіки…»
О скільки праці тут для рук моїх!
м. Луцьк, 27.10.2016р.