Лезо Оккама
сонет
Я лезом Óккама січу життя.
Ним відсікаю я сердечну складність:
і місячної ночі зорепадність
і грозових подій передчуття.
Приховують ошатні поняття՜
і камені з небес і безпорадність.
Відрізую, мов параноїдальність
кохання зраджене, без каяття.
Та, господині мідної гори,
я бачу, знову хвостик відростає:
моє, чомусь, кохання не вмирає…
О, серце, помовчи ще до пори,
коли відтятому я втрачу лік,
допоки Музі крила не відсік…
