Небес молоко проснІжило зиму...
Небес молоко
ПроснІжило зиму... Ми стрілися знову.
Пройдемо містком.
Він льодом блищить дивовижно казково.
Це річка сумна
Наділа його пекторальку на шию.
Її глибина
Вдивляється в душу очима надії,
Надії на те,
Що все ще удруге здійснити можливо,
І ось розцвіте
Зимова троянда кохання... Щасливі
Ми будемо знов,
Зігріті теплом відлетілого літа...
Та час відійшов...
І річка засмучено льодом укрита...
