Сьомій 70
Як я малим збиався на весні
Д. Павличко
Колись і ми… та тільки – восени,
і не у вишивáні, але в нові
нейлонові, вбиралися святково,
до храму знань, що в рідній стороні.
Не знаючи, чи так жили, чи ні, ,
навчалися світогляду основам
і завдяки викладачам чудовим,
як в рафінад вгризалися в граніт.
Вже сьомій – 70, мов у вісні,
ми знову разом, школярі ми знову.
Звучать серцям зворушливі промови
і кличуть в даль Рокині* у вікні.
До школи, вкотре, приведе нас путь,
бо вже онуки іспити здають.
* село за рікою Стир.
