Я чекала зими, а вона - задощила
з рубрики / циклу «Цикл Заплакані вірші»
Я чекала зими, а вона... задощила.
Кілька крапель весни впало знов на асфальт.
Хтось, сховавшись, підняв свої втомлені крила,
Теплий вітер холодним зірвався зі шпальт.
Небо синьою барвою кралось з відчинених вікон.
Розрізали автівки на "після" і "до" кожну мить.
Ця незвична зима вперше стала молодша за віком,
Хоч не вперше вона синім світлом в дорогах шумить.
Засвітились дерева. Десь здалеку блимали зорі.
Десь... літак вилітав. Кораблів закривали порти.
І у цьому непевному, шумному й чистому морі
Так хотілось уперше тихенько до неба пливти!
Я чекала зими... Та вона ще стояла розгублено,
Може, - зовсім сама не хотіла ще поки іти.
Повернулася боязко, взявши всі мрії загублені,
І - зникала
в небесних краплинах води.
