Мельпомена
Доба біжить, рахує стрілка час,
Між нами тисячі будинків, слів, турботи,
Хоча й надіюсь, що це все для нас
І чую у повітрі якісь ноти,
Які звучать немов би з райських лір,
Сам Аполон мов виграва по струнах,
Звук проникає в тіло наче грім,
Під пісню, що знайти лиш можна в рунах.
Евтерпа закрутилася в танку,
Збива росу у вранішній Аврорі,
Ерато щось нашіптує про ту,
Котра за кілометри хоче волі.
А я стою і Талію прошу,
Щоб розігнала, музика хай згасне,
А на кінці як завжди, знов пишу,
Що Мельпомена нашептала, власне.
