Похорон віри в людину
Та серце самотнє ніхто не зігріє.
Не витре сльозинки і не прошепоче:
“Чому ти гуляла до пізньої ночі?”
І мимо проходять пів сотні прохожих,
Ти йдеш в нікуди, та забутись не можеш.
Та біль мов іржа твоє серце все зїла,
А в ньому колись ще жаринка горіла:
Жаринка кохання та віра в людину,
Яку так жорстоко вони погасили.
Топтали сміялись та в очі дивились,
Вбивали надію вона ж ще жевріла,
Вона ще благала спасіть схаменіться
Огляньтеся люди я жива ще дивіться.
Не оглянувсь ніхто і жаринка зітліла,
Так померла любов й наша віра в людину.
