Про граблі, як про інтимну справу
– Тату-мамо! Перед вами
Я не буду критись!
Так ся стало, що нас мало…
І хочу женитись!
– Від любові, треба знати –
Мають люди крила!
Де ж літає те крилате,
Що тебе вчепило?
Чи носата і цибата
Та крутая птиця?
Чи сидить вона на хаті,
Чорная гузиця?
– Тату! Ну, не треба нити!
Ви старі! І злі!
Кожен має наступити
На свої граблі…
– Та якби ж граблі лупили
Мудро й дуже гнучко:
От чим думаєш про жінку –
Дотуди і ручка…
А то ж, видиш, скільки буде
Кукати зозуля,
Добре
в однім місці людям!
А у другім – гуля…
Але мають люди скруту!
Не жнуть, не сапають…
Йдуть вночи в червону руту…
І в граблі вступають…
Ой, було! І я ночами
Прошкував не прямо!
І влупило! Що захворів!
Ще й на твою маму…
І нема від того ради!
І не знайду ліку!
І так мушу відбувати
До скінчення віку!
Якби знав я, що женюся
На такій заразі,
То б ходив на танці в касці,
Ще й у протигазі…
– Тату! Ще тебе не вгризли
Докори сумління?
Жінка… Та вона вершина
Божого творіння!
З нею – в радості! І в смутку!
В праці і спочинку!
Кожен має відшукати
Свою половинку!
– Сину! Я ходив у гори.
Можу розповісти…
А ти знаєш, що з вершини
Завжди тяжче злізти?
І нащо на половинку
Ти шукаєш стресу?
О! Чекай! Не треба жінку!
Я – граблі принесу…
15.01.2011
